Пан КоцькийЖив-був собi Пан Коцький, говорив та спiвав тiльки по-кошачому, та й то б не бiда була, якби кiшечку мав. Та не мав. Сам стелить, сам ляга, еге ж. А жив у лiсах, у дiбровах зелених. Та березень вже наближався... Сiв Пан Коцький на холодний камiнь та й зажурився, аж хвiст замерз. I що ж його робить? Та чув, бо вже й по лiсi розiйшлося, що є така школа «Iн’яз» у польских степах, ось почув він таке та й каже:

- Та невже ж я гiрший вiд славетного украïнського футболiста Головка, що закiнчив середню школу із срібною медаллю. Я також вчитися пiду, до школи. Та рiзних мов понавчуся: змiїноï, пташиноï або й бобриноï якоï. А що робить?

Як подумав, так i зробив.

А я власне тодi у клясi стояв, дошку витирав. Дивлюся, - Пан Коцький. Та й по-кошачому до мене: «Ммм ... Добрий день, ммможна у Вас ммммов вчитися? А як погано навчите, то я вас цок та в лобок, та в писану торбу».

«Авжеж», - кажу, «заходьте, сiдайте ось тут»

Та й бобриної мови я його й навчив. Розбалакався по-бобриному, пiшов над став або й над рiчку, та й закохався у бобриху. Три днi на весiллi гуляли. Так досi й живуть.......... Отакої, куме!...